Культура – сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості
Назар Бучак
Історія українського народу та культури починається з прадавніх часів. На сьогодні ми можемо лишень здогадуватись, якими вони були на початку. Але ми маємо змогу споглядати закарбовані в спогадах відбитки подій, дій та їх наслідків, котрі він на своїй землі створював увесь цей час.
Вітаю вас! Це цикл статей про історію українського народу, про роль та вплив культури на поведінку в особистості в суспільстві, етичне зростання та падіння, розвиток та деградація цінностей, вплив на тих, хто з огляду суспільства став проти суспільства, злочинців, засуджених, ув’язнених. Мета даного циклу полягає в тому, щоб донести до відома наших читачів те, як ми можемо докорінно змінити сьогодення і створити гарне майбутнє разом! І розпочнемо з короткого огляду етапів становлення й розвитку української культури:
Перший: від джерела і до прийняття християнства.
Перед тим як робити огляд даної теми, необхідно вивчити практику інших країн. Наприклад, у США ув’язнені отримують мінімальну зарплату, яка визначається на рівні кожного штату. У 2021 році мінімальна зарплата у федеральних в’язницях становить $0.14 за годину, що вкрай низько навіть для американського рівня життя. У Європі ж ситуація більш різноманітна. У Франції мінімальна зарплата для ув’язнених становить 11,17 євро на день, тоді як у Німеччині ця сума варіюється від 1 до 3 євро на день.
Перший: від джерела і до прийняття християнства.
Джерела української культури губляться в сивій давнині. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов’язана з його історією. Стоянки первісної людини з’явилися тут у часи раннього палеоліту. Фінал кам’яного віку позначився небувалим злетом трипільської культури, що залишила глибокий слід в українській культурі (IV тис. до н. е. – 2350 р. до н. е.) – побут трипільців нагадує пізніший український побут. Епоха бронзи та раннього заліза представлена калейдоскопом археологічних культур. В цей час прийшла на нашу територію індоєвропейська спадщина з патріархальною традицією. Тоді ж починається й етногенез слов’ян.
Другий: культура княжої доби.
Держава з моменту свого виникнення перебрала на себе роль покровителя, мецената, судді й доброчинця культури, стала провідною матеріальною основою її розвитку. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної європейської цивілізації.
Третій: литовсько-польська доба.
Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Починаючи від кінця монголо-татарської навали аж до 1569 року (Люблінської унії), українські землі поступово переходили під владу Великого князівства Литовського, яке перейняло багато рис адміністративного устрою, основи юридичного права і традицію літописання, що брали свій початок ще з доби Київської держави. Навіть руська мова стала тут офіційною і використовувалася як засіб внутрішнього і зовнішнього спілкування. Україна під Річчю Посполитою: з одного боку – поширення західної культури, а з іншого – поляки стали гнобителями віри, традицій, мови, позбавляли українців їхніх прав.
Четвертий: козацько-гетьманська доба.
Новий історичний контекст – зумовлений закінченням визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає чинник національної державності (проіснувавши понад 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні). Розвиток української культури в цей період виступає як процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі, зародження в духовному житті українського народу нових явищ, органічно пов’язаних з впливами ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше й Бароко та Просвітництва. Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському ґрунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури та мистецтва. Домінантою розвитку української культури цього періоду, починаючи з другої половини XVII ст., стає козацтво. В цей час серед населення набуває велика потреба в справедливості, правах та можливостях незалежного керувати своїм життям. Козаків розглядали довгий час як злочинців. За ними полювали як за злочинцями. На сьогодні для нас вони є ні що інше, як ідеал великої любові до волі та непереборного духу. А на той час їх сприймали зовсім по-іншому.
П’ятий: від часів зруйнування Гетьманщини до початку XX ст.
Цей час отримав в літературі назву національно-культурного відродження і, разом з тим, це період «неволі й переслідувань» нашої культури, період її запеклої боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства. Але упродовж XIX і початку XX ст. українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові, створивши такі художньо-естетичні цінності, які вивели її на світовий рівень. Але якщо поглянути на Українців того часу з погляду тих, хто вважав нас своєю власністю, то ми побачимо, що все, що робили наші предки, вважалось злочинами, злочинними діями.
Шостий: час нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами від початку XX ст. до кінця 1980-х років.
Характеризується успадкованими від попередніх періодів злетами та руїнами у розвитку української культури, коли вона була поставлена в умови боротьби за самозбереження і постійного потягу до відродження, постійне нищення духовних еліт від репресій 1920-30-х років, від доби Розстріляного відродження і до репресій, що здійснювалися до кінця 1980-х років. Щоразу втрати національної духовної еліти хоч і не призводили до цілковитого руйнування традиційної української культури, завдяки сильній народній компоненті, але все ж відсували її на задній план світового культурного прогресу, спричинювали появу рис провінційності. Українські погляди вважались злочинними, культура вважалась забороненою, а отже, кожен, хто намагався зберегти автентичність нашого народу, розглядався як злочинець.
Сьомий: початок 1990-х років і до сьогодення.
Акт про державну незалежність України (24 серпня 1991 р.) відкрив нові обрії перед культурою, яка вперше здобула можливість творитися й розвиватися як національна культура. За цих умов з’явилися нові риси, нові характеристики, які дозволяють з оптимізмом говорити про її майбутнє. Нарешті, наші корні вивільнили й ми з вами маємо гарну змогу створити сьогодення рівно таким, яким його бажаємо бачити. Не має різниці, де й хто з нас знаходиться на цей час, важливо те, що ми маємо на меті! Наші пращури вели боротьбу за краще майбутнє для кожного з нас. Їх вважали злочинцями, садили за ґрати, катували, знищували. Що ми з вами створимо та залишимо для наших нащадків? Ось питання, котре кожен з нас має поставити перед собою прямо в цей час!
З повагою, Назар Бучак
Далі буде! 🙂
