Вітаю Вас Друзі!
Сьогодні продовжу для Вас розповідь з циклу статей про українську культуру, про людей які утверджували її, людей, які захоплюють своїми досягненнями та спонукають до наслідування і сьогодні, демонструють усьому суспільству, що немає нічого неможливого…
Шлях розквіту української культури від минулого до сьогодення був непростим і тернистим, адже мав визначний вплив на формування вільнолюбного українського народу як єдиної нації, що дратувало Російську імперію. Тож імперія затято боролася з українцями які все своє життя поклали на вівтар боротьби за українську культуру, яку ми любимо і цінуємо. Пройшовши каторги, гулаги та тюрми українці зберегли незламний дух, стали відомими письменниками, філософами, винахідниками, політичними діячами та які є для нас прикладом.
Петро Калнишевський (1691-1803)
Останній кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765-1775 роках. Дбав про колонізацію земель Запоріжжя, поширював хліборобство і торгівлю; обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду.
Після зруйнування 1775 року царськими військами Нової Січі заарештований і засланий до Соловецького монастиря, де перебував у в’язничій ямі; 1801 року указом Олександра І звільнений з монастирської тюрми у віці 111 років. Загалом в ув’язнені пробув 26 років. У 2008 році гетьмана було канонізовано.
Тарас Шевченко (1814-1861)
Український поет, художник, громадсько-політичний діяч, засновник нової української літератури. Походив з кріпацької родини. У 1838 році, у 24 роки, Шевченка викуплено з кріпацтва.
Як один з організаторів Кирило-Мефодіївського братства у 1847 році був засуджений і засланий без права писати й малювати. Після 11 років заслання, з 1858 року жив в Петербурзі без дозволу виїзду в Україну. Проте, поетові вдалося домогтись дістати дозвіл для поїздки на батьківщину. Його остання подорож до рідного краю відбулась літом 1859 року.
Йосиф Сліпий (1892-1984)
Митрополит (1944-1984) Української греко-католицької церкви. Професор і ректор (1928-1944) Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.
З 1945 по 1963 рік як глава репресованої радянською владою церкви перебував на каторжних роботах і у тюрмах Сибіру. Лише після звернень Папи Римського Івана XXIII та президента США Дж. Кеннеді до Микити Хрущова патріарха Сліпого було звільнено. На каторжних роботах та засланні владика пробув 18 років. Після звільнення виїхав до Риму і там заснував Український католицький університет.
Надія Суровцева (1896-1985)
Українська громадська діячка, філолог-перекладач, історик. В 1917-1918 рр. – працювала в уряді Центральної Ради, під час гетьманщини – в секретаріаті Міністерства закордонних справ. Наприкінці 1918 року була призначена секретарем інформаційного бюро дипломатичної місії Української Народної Республіки, у складі якої працювала у Відні до 1920 року. У 1925-у Надія повертається в Україну.
Арештована у 1927 році. 29 років була в’язнем сталінських таборів. Лише у 1957 році їй вдалося повернутись на батьківщину.
Після повернення із заслання, її дім в Умані у 60-70-х роках став одним з духовних центрів. Два тижні у будинку Надії Віталіївни жив Солженіцин, котрий записував її спогади про табори (до речі, він згадує її у своїй книзі «Архіпелаг ГУЛАГ»).
Тривалий час Надія працювала редактором у РАТАУ (нині Укрінформ). Втім, спокійного життя не було: постійні обшуки, стеження, доноси, шантаж тривали майже до самої смерті Надії.
Євген Сверстюк (1928-2014)
Мислитель, правозахисник, публіцист, лауреат Шевченківської премії 1995 року.
У 1960-х його чотири рази звільняли з роботи з політичних мотивів. У самвидаві були відомими його твори «З приводу процесу над Погружальським», «Собор у риштованні», «Іван Котляревський сміється», «Остання сльоза». Арештований у 1972 році за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда», був засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання (покарання відбував у Пермській області; з 1979 року – столяр геологічної експедиції в Бурятії). У таборі неодноразово оголошував голодування, регулярно потрапляв до карцеру.
Після повернення до Києва з 1989 року – активний учасник національно-демократичного руху. Член ініціативи «Першого грудня» – об’єднання інтелектуалів та громадських організацій.
Левко Лук’яненко (1927)
Український дисидент і публіцист. Уперше був засуджений у 1961 році «за антирадянську агітацію і пропаганду» до найвищої міри покарання. Через два з половиною місяці Верховний суд замінив вищу міру на 15 років позбавлення волі. До 1976 року відбував покарання у Мордовських таборах та три роки у тюрмі. Після виходу на волю увійшов до складу Української Гельсінської групи. У 1977 році знову заарештований і у 1978 році засуджений Чернігівським облсудом до 10 років позбавлення волі й 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у Мордовському таборі особливо суворого режиму в селі Соснівка. З 1980 по 1986 рр. був ув’язнений у тюрмах Пермської області, Чернігова. З 1987 року – на засланні в Томській області.
Всього у тюрмах і мордовських таборах провів 25 років та ще 5 років у засланні.
Безумовно, список цей можна продовжувати й продовжувати… Говорити про вплив видатних особистостей на розвиток України можна довго, але вже час від слів до справ!…
Далі буде! 🙂
З повагою, Назар Бучак
